Що сказати? Що їй сьогодні 92. Що, вітаючи її зі святом у скайпі, я потайки пустила сльозу лише від щастя, що вона в мене є. Що маленька тендітна жіночка вже близько п'ятнадцяти років не копає бараболю, не дає з самого ранку худобі їсти, не чекає на свята на дітей та онуків і не виглядає у віконечко, коли ж вони приїдуть, а полюбляє ласувати шоколадом, садить квіточки біля будинку і городину на салат, і діти поруч, а не по роботах, і онуки-правнуки під боком: тішать її і приходять не лише на свята, але й в будень день. Що вона має найбагатший скарб - свій вік та велику родину. Що єдине її сьогоднішнє побажання мені: "Доживи до моїх років". Що ті всі подаруночки, які я колись вишила для неї, - це лише маленька крихітка в порівнянні з тим, що вона зробила особисто для мене і для моєї сім'ї цілком. І мені, вже досить дорослій дівчині, яка давно має своїх власних дітей, не вистачає того... Якогось напрочуд теплого і рідного, бабціного... Бабціного варення з троянди, бабціної паляниці з маком, бабціних горішків в посилках на Новий Рік, бабціних повідань про життя і Бога перед сном, бабціних мудрих слів "Як Бог дасть" та "Так мало б бути", і ще багато чого "бабціного", яке зігріває на протязі мого життя ось вже не перший рік. 😊
😊
